Gorde:
| Egile Nagusiak: | , |
|---|---|
| Formatua: | Recurso digital |
| Hizkuntza: | |
| Argitaratua: |
Zenodo
2024
|
| Gaiak: | |
| Sarrera elektronikoa: | https://doi.org/10.5281/zenodo.10973254 |
| Etiketak: |
Etiketa erantsi
Etiketarik gabe, Izan zaitez lehena erregistro honi etiketa jartzen!
|
Aurkibidea:
- <p><span>Трудове право, як одна з провідних галузей у системі права, постійно перебуває на стадії реформування, відзначаючись активним вдосконаленням та адаптацією до змін у суспільстві та економіці. Основою трудового права є регулювання відносин, що виникають у зв'язку з працею, яке охоплює широкий спектр аспектів відносин між працівниками та роботодавцями. В центрі уваги знаходиться захист прав індивідуальних та колективних трудових прав та інтересів учасників праці, включаючи різні соціальні, економічні та правові аспекти.</span></p> <p><span><span> </span>Історія трудового права пов’язана з вивченням розвитку галузі та науки в хронологічному аспекті. Загальна теорія трудового права містить систему основних галузевих понять, юридичних фактів у трудовому праві, трудових правовідносин, принципів трудового права та інше. </span></p> <p><span>В Україні становлення і розвиток трудового права як самостійної галузі відбувались у радянський період її історії. Створене на початку XX ст. радянське трудове право було дуже ідеологізоване. Його концептуальна основа – певні непохитні догми: заперечення приватної власності; диктатура пролетаріату; провідна роль держави як головного інструменту суспільних перетворень; праця розглядалася як обов’язок працювати. Була запроваджена всезагальна трудова повинність. Обов’язок працювати було закріплено в перших конституціях радянських республік, зокрема Української СРР 1919 р. та першому кодифікованому акті трудового законодавства на території України – Кодексі законів про працю РРФСР 1919 р.</span></p> <p><span><span> </span>Кодекс законів про працю Української СРР 1922 р. відтворив положення Кодексу законів про працю РРФСР та вважався прогресивнішим за попередній кодекс. Він регулював трудові відносини, зокрема організацію праці, її оплату й охорону, робочий час, час відпочинку; містив договірну складову трудових відносин, поєднував диспозитивні та імперативні методи регулювання відносин. Однак він зовсім не гарантував кардинального поліпшення положення робітників: на все працездатне населення покладався обов’язок займатися тією чи іншою суспільно корисною працею (трудова повинність у широкому розумінні).</span></p>