Захист персональних даних працівників: стандарти ЄС та законодавство України
Fuente:
Zenodo
Guardado en:
| Autor principal: | |
|---|---|
| Formato: | Recurso digital |
| Publicado: |
Zenodo
2026
|
| Materias: | |
| Acceso en línea: | |
| Etiquetas: |
Agregar Etiqueta
Sin Etiquetas, Sea el primero en etiquetar este registro!
|
| _version_ | 1866901444959928320 |
|---|---|
| author | Чанишева, Г. І. |
| author_facet | Чанишева, Г. І. |
| contents | У статті аналізуються акти Європейського Союзу та законодавства України щодо захисту персональних даних працівників і здійснюється порівняльно-правовий аналіз зазначених актів на предмет відповідності національного законодавства стандартам ЄС у цій сфері. На підставі аналізу положень основного акту ЄС у сфері захисту персональних даних працівників Регламенту (ЄС) 2016/679 Європейського парламенту і Ради від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та про вільний рух таких даних (GDPR) та Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297, визначено низку ключових відмінностей у цій сфері. Різним є підхід до працівника: в ЄС працівник визнається насамперед суб'єктом персональних даних з посиленим захистом, а в Україні працівник не має такого статусу. За актами ЄС згода працівника на обробку персональних даних рідко вважається дійсною через залежність від роботодавця. Натомість за законодавством України згода працівника розглядається як основна і часто єдина підстава обробки його даних. Важливе значення має превентивний контроль за актами ЄС (DPIA, DPO, звітність). В Україні контроль є реактивним, санкції мають обмежений характер. Моніторинг на робочому місці за актами ЄС допускається лише при доведеній необхідності та мінімальному втручанні. У Законі України «Про захист персональних даних» не передбачена пряма заборона такого моніторингу, що створює ризики порушення приватності працівника. Загалом акти ЄС у сфері захисту персональних даних працівника характеризуються системністю, превентивністю та жорсткою відповідальністю роботодавця. Законодавство України у цій сфері є рамковим і формально-декларативним, з акцентом на згоду і кадрові процедури, а не на реальні ризики для прав працівника. Зроблено висновок, що українська законодавча модель захисту персональних даних працівника частково є гармонізованою з GDPR, але не відтворює його трудоправову специфіку. |
| format | Recurso digital |
| id | zenodo_https___doi_org_10_5281_zenodo_19431109 |
| institution | Zenodo |
| language | |
| publishDate | 2026 |
| publisher | Zenodo |
| record_format | zenodo |
| spellingShingle | Захист персональних даних працівників: стандарти ЄС та законодавство України Чанишева, Г. І. трудові правовідносини; працівник; особисте життя; персональні дані; захист персональних даних; акти Європейського Союзу; практика Суду Європейського Союзу; законодавство України У статті аналізуються акти Європейського Союзу та законодавства України щодо захисту персональних даних працівників і здійснюється порівняльно-правовий аналіз зазначених актів на предмет відповідності національного законодавства стандартам ЄС у цій сфері. На підставі аналізу положень основного акту ЄС у сфері захисту персональних даних працівників Регламенту (ЄС) 2016/679 Європейського парламенту і Ради від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та про вільний рух таких даних (GDPR) та Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297, визначено низку ключових відмінностей у цій сфері. Різним є підхід до працівника: в ЄС працівник визнається насамперед суб'єктом персональних даних з посиленим захистом, а в Україні працівник не має такого статусу. За актами ЄС згода працівника на обробку персональних даних рідко вважається дійсною через залежність від роботодавця. Натомість за законодавством України згода працівника розглядається як основна і часто єдина підстава обробки його даних. Важливе значення має превентивний контроль за актами ЄС (DPIA, DPO, звітність). В Україні контроль є реактивним, санкції мають обмежений характер. Моніторинг на робочому місці за актами ЄС допускається лише при доведеній необхідності та мінімальному втручанні. У Законі України «Про захист персональних даних» не передбачена пряма заборона такого моніторингу, що створює ризики порушення приватності працівника. Загалом акти ЄС у сфері захисту персональних даних працівника характеризуються системністю, превентивністю та жорсткою відповідальністю роботодавця. Законодавство України у цій сфері є рамковим і формально-декларативним, з акцентом на згоду і кадрові процедури, а не на реальні ризики для прав працівника. Зроблено висновок, що українська законодавча модель захисту персональних даних працівника частково є гармонізованою з GDPR, але не відтворює його трудоправову специфіку. |
| title | Захист персональних даних працівників: стандарти ЄС та законодавство України |
| topic | трудові правовідносини; працівник; особисте життя; персональні дані; захист персональних даних; акти Європейського Союзу; практика Суду Європейського Союзу; законодавство України |
| url | https://doi.org/10.5281/zenodo.19431109 |